«Те, що маємо зараз, — продовження історії, яка почалася ще сто років тому. Дійсно, можна говорити про українську столітню війну, яка почалася на початку 20-го століття. Думаю, вона була неминучою — це показує вся історія російсько-українських відносин. Адже здобуття нами Незалежності в 91-му стало можливим завдяки, з одного боку, нашій активності й наполегливості, з іншого — тогочасній слабкості Росії», — каже Володимир Вʼятрович, народний депутат, історик, автор книжки «Українське 20-е сторіччя», яку днями було презентовано в Празі.
Насправді книжка вийшла чеською ще 2020-нр, наразі вже додруковано другий наклад, який припав, за словами автора, дуже вчасно — «він навіть популярніший за попередній, адже Україна сьогодні в центрі уваги, і ми раді говорити про неї в серці Європи».
«Якби ми, українці, краще знали свою історію, були б більш готовими до війни. Адже ми, так склалося, звикли асоціювати звірства і злочини з німецькою окупацією, але такі ж саме злочини — голод, депортація, винищення мирного населення — чинили й росіяни. Просто цю сторінку радянська історіографія намагалася максимально затерти», — розповідає Вʼятрович.
«До 2014 року Росія — на державному рівні — не розглядалася як потенційна загроза. Я й колеги-історики, які про це казали, виглядали якимось дивакуватими маргіналами», — додає він.
«У перший же день великого вторгнення, коли стало зрозуміло масштаби, було оголошено, що кожен народний депутат, хто готовий стати на захист Києва, може отримати зброю. Я був із тих народних депутатів, хто пішов до главку поліції на вулиці Володимирський, отримав старенький — старший за мене — автомат Калашникова, 1971 року «народження», два магазини патронів, — і приєднався до 206-го батальйону ТРО», — згадує В’ятрович.
«У лавах третьої роти 206-го батальйону я брав участь в обороні Києва. Так, безпосередньо в боях участі не брав — ми стояли в другій лінії оборони, але по нас також стріляли, в нас «прилітало». Неймовірно дивно було відчувати, що ти борониш місто там, де ще зовсім нещодавно вирувало мирне життя. До прикладу, ми стояли на передовому пості біля «Лавіна-молу». Ще тиждень тому ми з сином тут дивилися мультик, а зараз одразу за «Лавіною» — так звана «сіра зона», а далі — росіяни, що повністю окупували Приірпіння», — розповідає він.
Докладніше слухайте в подкасті.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
