«Ми не згаснемо». Так називається стрічка української режисерки Аліси Коваленко, яка нещодавно отримала в Празі нагороду Silver Eye Award – як найкращий повнометражний документальний фільм Центральної та Східної Європи на East Silver Market та East Doc Platform. «Ми не згаснемо» – історія про життя і мрії підлітків з Луганщини, які вже призвичаїлися жити під час війни. «З 2014-го року вони вже звикли. Війна є просто тлом їхнього життя, і вони практично не звертають на неї уваги», – розповідає режисерка про своїх героїв у програмі «Година зі Сонею Кошкіною».
Аліса знімала на Луганщині з 2019-го року. За цей час встигла здружитися як зі самими героями, так і з їхніми сімʼями. Кульмінація фільму – подорож дітей до Непалу, де вони підкорювали гірські вершини. Здавалося, що на цьому історія завершена: після надзвичайної мандрівки діти повернулися додому, Аліса – до Києва, де взялася монтувати фільм. Але з початком великого вторгнення вона поїхала на Донбас, щоб допомогти своїм героям евакуюватися. На жаль, це вдалося не з усіма – деякі герої фільму залишилися в окупації і наразі їхня доля невідома.
Сама Аліса невдовзі після 24 лютого пішла в Добровольчу Українську армію, де служила в піхоті – на найбільш небезпечних ділянках. Увесь цей час фільмувала воєнний досвід. «Я робила це для свого 5 річного – на той момент – сина. Щоб якщо я загину, у нього бодай щось залишилося від мене на згадку. …На той момент я не думала, що із цього матеріалу може вийти якийсь фільм. Так, там немає якоїсь однієї сюжетної лінії. Я знімала переважно воєнну рутину. 90 відсотків того, що відбувається на фронті – рутина. Ти годинами сидиш на позиції, вдивляєшся в горизонт, аж раптом може прилетіти міна і все закінчиться. І в тому немає жодного геройства, просто звичайна повсякденна робота», – наголошує Аліса.
Про те, як війна змінює долі цілих поколінь, про реалії фронту та про наступний фільм – деталі в подкасті.
Для ілюстрацій використані фото Magali Dougados та Ольги Закревської з дозволу авторів.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
