Євген Малолєтка: «Наша робота – не дати людям забути»

Нещодавно у Чеському фотоцентрі (Seydlerova 2835/4 у районі Прага-5) відкрилася виставка «Облога» українських фотографів Євгена Малолєтки і Мстислава Чернова. Вони приїхали в Маріуполь за годину до початку масштабного вторгнення і були єдиними журналістами, яким вдавалося працювати в повністю оточеному росіянами місті. Саме вони робили, зокрема, фотографії з розбомбленого пологового будинку, інші відомі світлини. На виставці, що триватиме до 4 грудня, вони представлені в хронологічному порядку.

«Такий підхід дозволяє зануритися глибоко в контекст, ніби увійти в саму подію», – каже Євген про знімки, які для всього світу стали важливим свідченням злочинів росіян і людських трагедій, які вони спричинили.

Широку відомість Малолєтка набув саме після роботи в Маріуполі, хоча Євгена точно не можна назвати назвати фотографом «одного кадру»; він давно в професії, фіксував події Майдану, війну на Донбасі, роботу лікарів під час ковіду. Уже після Маріуполя привіз разючі кадри з деокупованого Ізюму.

«У Маріуполі була така обстановка: всі ходили під обстрілами, що практично не закінчувалися. Смерть завжди була поряд – вона ходила за тобою. Відчуття було, що ця горбата поруч зависає – ти її ніби не бачиш, але вона тут», – розповідає Малолєтка в розмові з Радіо Україна в програмі «Година зі Сонею Кошкіною».

«Ми знімали масові поховання, і техніка вже практично повністю розрядилася. Червоний хрест, де ми раніше підзаряджалися, було вже повністю розбомблено, необхідно було шукати якісь інші варіанти», – згадує він історію створення відомих фотографій із Маріупольського пологового будинку. «Ми розуміли, що все, вже терміново потрібна зарядка, і поїхали по неї до лікарні, але йшов дуже сильний обстріл 17-го мікрорайону, де вона розташована, тож я розвернув машину і ми повернулися в центр, запаркувалися десь у дворах на проспекті Миру. Хотіли познімати з верхньої точки, але не встигли піднятися нагору, як почули гул літака. Пролунав вибух, дуже сильний. Ми сиділи під під’їздом, який був зачинений і там навіть не можна було сховатися. Але потім все ж піднялися на 12-й поверх, якась жінка нам відкрила двері і ми змогли роздивитися, що де відбувається. Побачили яскраво-зелену будівлю пологового, до якої вже прямували поліція, рятівники, ми теж вирушили туди. Працюючи на місці, фіксували, як люди виходили з підвалів, як евакуювали вагітних тощо. Але попрацювали недовго – лише десь 30 хвилин. Довше бути в місці, по якому вже був авіаудар, небезпечно. До того ж нам вже треба було їхати шукати зарядку»,  – згадує він.

«Не можна просто сидіти і чекати, поки відбудеться щось цікаве. Якщо ти просто чекатимеш якоїсь великої події, ти іі точно пропустиш. В цьому і полягає сенс журналістики. Потрібно постійно рухатися, щось шукати, і часто ти натраплятимеш на щось, чого навіть не очікував», – додає фотограф.

«Наша робота – не давати людям забути. Навіть найглибші шрами загоюються, а фотографії війни мають залишитись в історії», – резюмує Малолєтка.

Повна версія розмови – в подкасті.

Copyright © 2022 MEDIA MARKETING SERVICES a.s., All Rights Reserved.