Таємниці Глубєтіна розкриває Марта Шевченко у своїй черговій прогулянці

До вашої уваги – чергова захоплююча розповідь у рубриці «Подорожуємо Чехією разом із Мартою Шевченко». Як завжди, подаємо текст авторки без змін:

Сьогодні, коли сонячний рік, а за ним і термометр досягли верхівочки, поманило мене слово «Глубєтін». Уявлялося серед глибокого зеленого лісу глибоке студене озеро, де бобри гомонять із сомами... Думаю, саме такий ефект мали на меті тутешні мешканці, коли в 1907 році змусили празьку владу перейменувати їхній присілок Глупєтін на щось поетичніше.

Воно, може, й звучить, наче міська оповідка, якби не численні історичні джерела, в яких із 13 століття починаючи, це село називали або «Лупєтін», або «Глупєтін», але ніяк не Глубєтін. Тож коли зайшла балачка, що Глупєтін має стати частиною Великої Праги, у глупєтінців з'явилася нагода замінити оте осоружне «п» на «б». Фокус вдався аж настільки, що коли за Другої світової прийшли перші окупанти, себто німці, і взялися перейменовувати все що бачать, то перейменували Глубєтін на Tiefenbach, тобто «глибокий потік». Отака вона, сила букви. Але глубєтінці на цьому не спинилися і продовжували поглиблювати поетичний образ, так тут з'явився знаменитий на цілу Прагу плавецький комплекс та ще й з морською водою. Авжеж!

Басейну однак важко конкурувати з першопочатковим образом, тому довелося мені шукати для своєї уяви щось інше. І воно знайшлось! На пагорбі, скромно й елегантно, постав костел святого Їржі.

Гостинно вхилена хвіртка, пахощі липи, що переливаються з-за огорожі. Хвиля за хвилею – і ось із глибини віків виринають перші будівничі – лицарі-тевтонці, суворі хлопці, що зводять сувору споруду. А потім змінюються і лицарі, й мода, і в 1257 уже хрестоносці червоної зірки чепурять костел на новий, готичний лад. Вони і сьогодні ним опікуються, тут усе доглянуте, охайне, а колись у їхньому розпорядженні був і весь Глубєтін.

Коли принцеса Анєжка, пізніше проголошена святою Анєжкою Чеською, заснувала цей лицарський орден, їхню головну базу розташували в Празі поряд із теперішнім Карловим мостом, а Глубєтін було надано для господарських потреб. Точнісінько, як, наприклад, у Києві Софіївська, Михайлівська, Петропавлівська Борщагівки були у володінні монастирів.

В Глубєтіні хрестоносці організували промислову каменоломню і пізніше, коли король Карл ІV затіяв у Празі своє велике будівництво, постачали йому матеріал. Камінь, що ми бачимо у Карловому мості і соборі св. Віта, саме звідси, з Глубєтіна.

До речі, 9 липня 2023, рівно 666 років, як почали будувати Карлів міст. Але сьогодні я туди не піду, а поверну в безлюдну вуличку, що біжить до зеленого пагорба.

Позаду залишається маленький Глубєтін із довгою, задокументованою і збереженою історією, з сучасними кварталами, зі закинутими і діючими фабриками, з «найбільшим у Східній Європі» блошиним ринком, з лабіринтами печер і доль; пролетарський Глубєтін, де жив Антонін Капек, комуніст, що був одним із тих, хто підписав листа, яким Чехословаччина, начебто, просила в Москви допомоги проти «контрреволюціі», таке собі «Брежнев, приди!» зразка 1968 року. Скінчив той Капек тим, що убився по кількох місяцях після перемоги Оксамитової революції.

Іду і наслухаю, як гудуть бджоли в густому повітрі, як за огорожами бесідують дорослі, щебечуть діти, шкварчить барбекю. Навколо забудова 20-30 років минулого століття, якісні будинки економ-класу, тієї ж доби і стилю, як той львівський, що від минулого тижня стоїть у руїнах.

Вулички добігають до пагорба і обертаються лісовими стежками. Мені вони нагадали, як ми в Карпатах ходили «через горба» з Соколівки в Шешори, навіть запах той самий – сіно, хвоя, і камінці котяться з-під ніг.

Із Глубєтіна потрапляю в Киї, а тут уже інша історія, але зі знайомими дійовими особами

Майже сімсот років тому влаштував тут своє господарство Арношт Пардубицький, великий друг і соратник славного Карла ІV. Це саме вони з Карлом ІV домоглися, що чеська Церква отримала митрополію. Арношт тоді став її першим очільником, тоді ж і почали будівництво нового катедрального, уже готичного, собору святих Віта, Вацлава і Войтеха на празькому Граді.

А в Киях Арношт Пардубицький облаштував на річці Рокитці великий став із водяним млином. Оригінальний млин перемололи жорна часу, зате є сучасний, зараз недіючий, але, за потреби, запустити його, думаю, було б нескладно. Рибнік, себто ставок, за віки пережив часи занепаду і відновлення. Бувало, він настільки висихав, що люди ходили через нього навпростець. А от чого точно не бувало, так це тут ніколи, як у Конотопі, не топили відьму, бо Арношт Пардубицький був саме тим, хто на найвищому рівні католицької Церкви наполіг заборонити такий спосіб встановлення провини.

Сьогодні на берегах Кийського рибніка віночком сидять риболови, куряться мангали і галасують пікнікарі. Соромно бачити перекладені транслейтером оголошення, в яких українською просять не смітити і не шуміти. Зітхаю і йду далі.

У центрі Київ величається костел святого Бартоломея, що на перший погляд здається замковою вежею.

Ця вежа разом із знаком глубєтінських хрестоносців червоної зірки забражена на гербі Праги-14.

Потужні стіни костелу і тихе плесо рибніка, наче запрошують повернутися сюди знову...»

Вас може також зацікавити

24. 12. 2023

Різдво по-чеськи

Так склалося, що цьогоріч багатьом українцям випаде зустріти Різдво в Чехії, тож доречно поцікавитися, як його святкують тут

19. 6. 2023

До Дня батька Марта Шевченко вирушила в подорож зі свого дитинства…

у містечко Їчин, де розгорталися пригоди книжкового розбійника Румцайса (фоторепортаж)

4. 6. 2023

«Ніч костелів» у Празі перед українською Трійцею: містерія ліній, барв, емоцій у променях призахідного сонця

Фоторепортаж Марти Шевченко про залаштунки екскурсій: «Єзуїтки так мило попросили поставити лайк їхній церкві»