До Дня батька Марта Шевченко вирушила в подорож зі свого дитинства…

До вашої уваги – розповідь про нову екскурсію у рубриці «Подорожуємо Чехією разом із Мартою Шевченко». Подаємо авторський текст, як завжди, без змін:

До Дня батька вирушила в подорож зі свого дитинства в містечко Їчин, де розгорталися пригоди книжкового розбійника Румцайса. Мама завжди купувала нам чудові книжки і дуже артистично їх читала. Тато читав таким занудним голосом, що сонний ставав іще сонніший, а хворий іще хворіший. Тому тато взяв на спосіб: почав учити мене читати самостійно. Усяке ма-ма-ми-ла-ра-му було надто приземлено для батька його польоту, тож ми зразу почали з Румцайса.

Не згадаю вже, скільки часу ми його мордували, напевно ціле літо, але, попри все, ця книжка залишилася серед найулюбленіших.

Заходжу в потяг і на першому ж сидінні бачу знайому чешку. Вона їде в Їчин до родини і делікатно зауважує, що це «далеко не найгарніше місто в Чехії». Ну що ж, подорож із дитинства у реальність це завжди ризиковано.

За годину шляху минаємо охайні станції з залізничниками, гарними, наче з мультика. Вони у червоних кашкетах, білих сорочках та синіх камізельках стоять, заклавши руки за спину, і хазяйським поглядом проводжають поїзди.

Їчин. Від станції бачу знайому вежу і відважно вирушаю.

Сіру околицю змінює сонна вуличка, а та виповзає на проспектик, що готелем Grand Praha (два поверхи з мансардою) і Масариковим театром заявляє, що це місто:

Проспектик статечно супроводить мене до дракона, який, так розумію, позначає початок казкового шляху. І правда, за кількадесят метрів з'являється вказівник на «Румцайсову майстерню». Це старовинний будинок, який 20 років тому кмітливі власники адаптували до очікувань таких, як я, туристів. Тут вигадане створює приємну суміш із реальним, а дорослим однаково цікаво, як і дітям.

Переходжу попід славною вежею і опиняюся на дуже просторому майдані, що його оточили будиночки, наче побравшися за руки. Усе тут, як у книжці! Здається, зараз з крамнички вийде хитрий Шпаніґель і почне змотувати з неба веселку, а з вікна палацу визирне княгиня Майолена. Чималу частину майдану займає палац «кніжепана», отого злого недолугого панка, з яким у Румцайса вічно були проблеми. Тут же, в палаці, музей «Румцайсів світ».Але раптом щось починає відбуватися. Відчуваю, що головний тут зовсім не Румцайс, а румцайсів міф замінив їчинцям якусь велику, так і не здійснену мрію. З тіні історіі починає проступати постать пана князя. 2023_06_19_14_20_35

«Кніжепан» Альбрехт Вальдштайн, на відміну від Румцайса, був реальний чоловік із великими талантами, амбіціями і статками. Починав із того, що зробив собі бізнес на приватному війську, а закінчив на посаді головнокомандувача Священної римської імперіі. На боці Габсбургів воював проти чеської протестантської шляхти, а після перемоги католиків отримав у володіння багато що і Їчин у тому числі.

Хто бував у Празі, знає чудову Вальдштайнську заграду і палац на Малій Страні. Як можна здогадатися, їх замовником і співтворцем був той самий «кніжепан». А в Їчині Альбрехт Вальдштайн мав намір зробити свою головну резиденцію. В 20-х роках 17 століття він запросив сюди найкращих у тодішньому світі фахівців – італійських архітекторів та інженерів – і склав план великого будівництва. Їчин мав стати ідеальним містом правильного планування, з модернізованими оборонними спорудами, з гімназією, університетом і студмістечком, і навіть із власним монетним двором. Усе це мало бути скомпоноване і вписане одним цілим у навколишній пейзаж.

Але Вальдштайна убили (з вказівки того ж таки Габсбурга), а його плани були загублені й забуті. Однак дещо він таки встиг. 2023_06_19_14_22_361

Уже згаданий на головній площі (на світлині вище) палац був ним перебудований на бароково-італійський лад. Поряд – величний собор, що мав бути кафедральним, але не сталося, навіть купол не добудували, так і стоїть, накритий, наче стодола.

Залишилася пречудова алея на 1100 лип, два кілометра завдовжки. На їі східному кінці встає сонце у день літнього сонцестояння, а на західному – сідає у день сонцестояння зимового. Саме цією алеєю прогулювався з дідусем малий Вашек Цоуфурек – майбутній автор «Румцайса» Вацлав Чтвртек, там зразу поряд дідовий дім:

Алея веде до заміського парку, що так і не став парком, але Вальдштайн устиг збудувати там велетенський павільйон, що зараз зветься Вальдштайнська лоджія. Доля їі була така ж, як і доля господаря – усе завершилося в розквіті, а лоджію перетворили на клуню. Однак теперішні чехи намагаються, якщо й не довершити вальдштайнів задум, то хоч не дати пропасти тому, що вже є. Тут діє кав'ярня і художній центр, відбуваються мистецькі заходи. Загалом ду-у-уже приємне місце: 2023_06_19_14_26_06

Із Ґранд Їчином не склалося, але малий Їчин в Чехіі не занепав. На дверях палацу я прочитала афішу про те, що такого-то числа в празькому Рудольфінумі (це головна філармонія Чехії) концерт оркестру Їчинської (увага!) початкової школи мистецтв спільно з музикантами Рудольфінума. Нічогенько собі. А сто років тому, за часів Першої чехословацької республіки, тут вибудували такий ультра-сучасний кінотеатр, що в нього приїздили потусуватися вершки всього тодішнього чехословацького кіносвіту.

Містечко маленьке, але навіть тоді, коли здається, що ти вже все побачив, раптом з'являється нова несподіванка. Наприклад, дерево, що розповідає казки... Позаду палацу пана князя у парку плюскотить фонтан і пахтять кущі троянд. Тут прогулюються українки, що з дітлахами перечікують в Їчині лиху годину, як колись мама Вацлава Чтвртка, що сховала тут свою малечу від Першої світовоі війни.

Мрію, щоб наші містечка стали колись такі, як це «ненайгарніше в Чехії» і щоб усі ці мами і діти повернулися до татів святкувати День батька...»

Вас може також зацікавити