Українка Крістіна Дмитрук щоранку працює з раковими клітинами в лабораторії Інституту біотехнології Чеської Академії Наук. Вона досліджує умови, які б сприяли зниженню виживаємості ракових клітин. До війни Крістіна ставила наукові досліди в Київському академічному інституті та працювала в Інституті молекулярної біології та генетики НАН України. 24-го лютого змінило її життя. 

Крістіні - 22 роки, вона народилась в Києві і в 13 років обрала свій майбутній фах - біологія. До війни українська дослідниця навчалася на магістратурі у Київському академічному інституті, робила наукові експерименти для дипломної роботи та працювала на пів-ставки у Інституті молекулярної біології та генетики НАН України. З 1 лютого вийшла на свою першу “серйозну дорослу роботу” - почала працювати у молекулярно-генетичній лабораторії приватного медичного центру, що займається екстракорпоральним заплідненням. 

“На той момент я була скоріше студентом на своїй роботі, оскільки реального досвіду роботи у приватному секторі я не мала. На жаль, повноцінно почати працювати на рівні з колегами завадила війна. Однак, навіть тих 23 днів встачило, щоб навчатися кільком методам, що я й досі використовую на своїй новій роботі в Чехії. Окрім того, я викладала біологію та хімію для школярів (репетитор), бо мені дуже подобається навчати інших”, - розповідає Крістіна. 

Спеціальність Крістіни - молекулярна біологія. В перші дні війни вона виїхала разом з мамою на Захід України та почала шукати роботу за кордоном. “Я шукала роботу закордоном, знаходячись на заході України, адже побоялася їхати в невідомість. Плюс відчувала відповідальність не тільки за себе, а й за маму, - розповідає Крістіна. - Спочатку я пробувала відштовхуватися від певної країни і шукати пропозиції там. Я маю друзів у кількох країнах, тож мені пропонували приїхати до них і я почала шукати вакансії саме в тих країнах та містах.  В результаті кількох співбесід в різних компаніях мені запропнували не наукову/біологічну, а скоріше менеджерську посаду, де моїм основним обов’язком мали б бути скоріше комунікації та переклад для масштабування компанії”. 

Співбесіди просувалися повільно, вся Європа святкувала Великдень.  “Мені потрібно було щось вирішувати швидше, адже час спливав і ми більше не могли лишатися жити у знайомих на заході. Отже, я почала шукати інші варіанти”. Тоді моя однокурсниця порадила відкритий лист для українських вчених. Тут лабораторії з усього світу пропонували свою допомогу українським вченим - короткі гранти, проекти, стажування, вакансії у команду, і залишали свої контакти для зв’язку. Тоді я почала шукати пропозиції з лабораторій з подібними до моїх науковими інтересами.

Я створила сучасно оформлене CV (резюме), додала скан-копію свого бакалаврського диплому та прописала лист, в якому я розповідала коротко про себе, свій досвід, цілі та наукові інтереси. Цей лист з прикріпленими файлами я розсилала у різні лабораторії в різних країнах, змінюючи тільки імена адресатів. Більшість адресатів згодом запропонували зідзвонитися і познайомитися. Так, я подавалася у кілька лабораторій у Німеччині, але вони могли запропонувати лише посаду master student - по суті, практикант, де оплата радше стипендія, аніж дійсно зарплата. У Франції запропонували дещо подібне за умови вступу на магістратуру до їх університету.  Згодом, мені одночасно запропонували посаду lab technician у лабораторіях Відня у Відні та Прагизі. Обидві лабораторії відповідали моїм науковим інтересам, а голови обох лабораторій (head of the lab або завідувач лабораторії українською) були надзвичайно приємними у спілкуванні молодими, але талановитими людьми, що справили на мене позитивне враження”.

Але перевагу молода науковець надала Празі.  “Вирішальних фактори булоа два: подібна мова (все ще турбуюся про маму) та те, що моя бос знайшла для мене квартиру в оренду на території кампусу Академії Наук. Тобто я точно знала, куди я їду і точно розуміла, що мене зустрінуть та заселять. Ще знаходячись в Україні запустили процес оформлення робочого контракту”, - ділиться Крістіна. 

 А 24-го квітня Крістіна разом з мамою прибули до Чехії, де отримали візу тимчасового захисту. 25-го квітня Крістіна вперше увійшла до лабораторії, де працюватиме. А вже 1-го травня розпочала свою роботу.  Зараз разом з  мамою Крістіна живе у Празі. Шлях на роботу долає за 30-35 хвилин -  лабораторія знаходиться у Вестеці - це невеличке селище одразу за межею Праги. 

“Робота у мене досить різнопланова. Іноді виділяю білки чи ДНК з клітин, іноді ці білки чи ДНК розганяю по гелю (буквально розділення у просторі) під дією електричного струму, іноді готую клітини до мікросокопії. Загалом багато незрозумілих штук зі світу науки. Окрім того, отримані дані потрібно опрацьовувати - обраховувати, будувати графіки, презентувати. Також щотижня маємо лабораторні зустрічі - один з співробітників лабораторії презентує свої результати у вигляді невеличкої доповідіпрезентації для всіх інших. Щотижня обговорюємо індивідуальний план дослідів, маємо щотижневі наукові лекції для всього інституту - кожен тиждень одна з лабораторій нашогов нашому інститутуті презентує свій проект та результати”, - розповідає Крістіна.

Незважаючи на приязне та дружнє ставлення колективу, час від часу Крістіні доводиться непросто: важко виражати свої думки, недосконало володіючи мовою. Але в важкі моменти Крістіна каже собі: “Якщо я опинилася там, де я опинилася, значить я цього варта. Зважаючи на все, що я пережила, я точно знаю, що зможу рухатися далі і будувати своє життя так, як мені хочеться”. 

Крістіна наполегливо працює щодня, як і понад сто тисяч інших українців та українок, які знайшли прихисток та роботу в Чехії. 

Управління праці та Міністерство праці та соціальної політики Чехії  розробили спеціальний сайт, на якому можуть знайти підтримку українці, які шукають роботу в Чехії.