Марія Бурмака про те, як вийти з кола російськомовності

Пліч-о-пліч з невеликою командою та з музичним інструментом у руках, напередодні благодійного концерту в Празі до студії «Радіо Україна» завітала та, кому ми значно завдячуємо формуванню української сучасної музики – це Марія Бурмака. У камерному настрої грудневого надвечір'я Людмила Ваннек та Софія Татомир розпочали бесіду з гостею.

Марія Бурмака в студії «Радіо Україна», м. Прага, 2022
Марія Бурмака в студії «Радіо Україна», Прага, 2022

«Співаю деколи з людьми, бо хочеться зараз, знаєте, трошки радості, уваги й поспівати разом. Хочеться, щоб усі пішли з наповненими серцями»,  – так відгукунулася Марічка Бурмака про свої виступи під час війни. Співачку завжди асоціюють із дівчиною з гітарою. Артистка пригадує, що так було ще з часів її перших виступів, зокрема й на фестивалі «Червона рута». Сьогодні ж інструмент набув особливого значення:

«Немає світла – ти можеш дати концерт. Ти можеш узяти комбік на батарейках і скрізь: у сховищі, госпіталі – ти можеш дати концерт. Я це робила не раз. Нічого немає, батарейок немає – ти все одно можеш у повній темноті дати концерт з гітарою. Тому це для мене навіть більше ніж інструмент».

Марія Бурмака не має російських пісень

«У мене немає російських пісень. Це при тому, що є пісні, які я співаю, і польською, наприклад, бо я перекладала, є пісні, які я співаю англійською… Різними мовами намагаюся співати, крім російської. І ніколи не співала російською.

Цього ніколи не було в моєму серці, але скажу вам таке: в мене тато народився в Харкові, мама приїхала вчитися… Тато в 25-26 років перейшов на українську мову, і він став таким затятим. Тобто він сказав, що ми на своєму прикладі повинні показувати, що Харків – це Україна. В Харкові якщо люди це ставлять собі принципом, то вони потім не здаються ніколи.

ТНМК (до речі, у Ділі моя мама викладала в коледжі), Сергій Жадан (мій батько у нього викладав), історик Олександр Зінченко (мій батько теж у нього викладав), Нікіта Тітов прекрасні плакати малює – це все українська і дуже сильна творчість. В Харкові жили письменники в Будинку «Слово», з Харкова їх вивозили, в Харкові їх нищили. З’їзд бандуристів під Харковом… Коли всіх бандуристів знищили… Там нищили українство жахливо.

В деяких людях сила дії дає силу протидії. Тому якщо ти в 5-му класі з усіма розмовляєш українською, то в 25 років не перейдеш і не співатимеш російською».

Марія Бурмака під час виступу в Dvě Deci, м. Прага, 2022
Марія Бурмака під час виступу в Dvě Deci, Прага, 2022

Марічка Бурмака пригадує, як їздила на 30 років випуску школи

«Тато нікого не змушував, але вдома з усіма говорив тільки українською. Всі це знали. І через 30 років мені мої однокласники сказали, що тільки тепер зрозуміли, що насправді робив батько, яким він був подвижником.

Особливо в цій ситуації, яка зараз склалася, треба почати просто говорити українською мовою і все. І дуже багатьом людям це важко вдається, тому що все життя говорили російською. Зараз – це мова окупанта.

В мене брат служить в 43-й артилерійській бригаді імені гетьмана Тараса Трясила, і він мені казав: «В нас різними мовами говорять хлопці. Але коли темно – тільки українською».

Тому я закликаю усіх людей, які приїхали в Європу, говорити українською. Тоді точно зрозуміло – наші.

А якщо складно... Всім складно, моєму татові теж було складно. …Ви знаєте, щоб їхати на велосипеді – треба їхати на велосипеді. Ти або їдеш, або ні. Для того, щоб говорити, треба говорити».

Дисертація, наукове звання, журналістика та творчість

Марічка Бурмака завжди мріяла навчатися в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, але колись побоялася вступити. Перша освіта артистки – Харківський університет, філологічний факультет. Згодом Марійка подалася до Інституту журналістики на аспірантуру, де написала кандидатську дисертацію «Технологія створення телевізійних проєктів на українському телебаченні 1993-2003 рр.» та отримала звання кандидата філологічних наук.

Артистка продовжує працювати як журналіст телебачення. Зараз працює в українській службі Польського радіо – це основна зайнятість співачки, про яку вона розповідає:

«Мама мені завжди казала, що якщо ти хочеш творити, твоя творчість не завжди може всім подобатися… Може, ніхто не прийде на твій концерт? Але якщо ти хочеш робити те, що ти хочеш робити, то повинна мати ще, як заробити собі на шматок хліба. Це не те, що «відмовся від своєї мрії», ні. Просто ця порада мені дає свободу в тому, що я дійсно роблю те, що я хочу. Я не підгинаюсь під світ, під обставини, під шоу-бізнес. Бо насправді був час і за ці 30 років, мої пісні не брали на радіо, на телебаченні – не такі музиканти, як я… Було дуже багато артистів, які зараз зрозуміли, нарешті, але вони несли русскій мір до нас. І вони були в фаворі».

Тож Марічка Бурмака має ще одну професію, в якій вона також визнана людина. Завдяки першій освіті Марійка Бурмака з колегами створила проєкт «Улюблені класики: від Шевченка до Стуса», який номінований на Шевченківську премію-2023 в розділі «Музичне мистецтво». До слова, співачці дуже подобається викладацька справа. У цій галузі Марія теж має 5-річний досвід, яким ділиться в розмові з Людмилою Ваннек та Софією Татомир.

Модераторка Людмила Ваннек та гостя Марія Бурмака під час інтерв'ю у студії «Радіо Україна», м. Прага, 2022
Модераторка Людмила Ваннек та гостя Марія Бурмака під час інтерв'ю у студії «Радіо Україна», Прага, 2022

Чому важлива культура

«Ми покоління, яке жило без війни. Ще наші бабусі казали колись, що головне – щоб не було війни», – каже Марічка Бурмака.

По творчості і по піснях ми можемо здогадуватися, що тоді відбувалося. Ці пісні актуальні знову. Під час сучасної війни артисти продовжують писати, і згодом по цих творах теж аналізуватимуть наш час. Співачка додає:

«Знаєте, деякі мене не вражають. Я розумію, що це ситуативно людина каже: «Я напишу про війну». А деякі пісні насправді дуже сильні. От написав Тарас Чубай одну пісню «За усе святе», але вона просто продирає по шкірі.

…Це ще свідчення того, що ми справді ведемо священну війну, а Росія – загарбницьку. Я не чула ще жодної пісні російської, яка би була про цей час.

Ще я більше скажу, чому важлива культура. …Це була музика (російська, – прим. ред.), яка розбещувала. Там були дуже гидотні слова, вульгарні, вони не закликали до чогось високого, а до низького й аморального. І врешті-решт виховалося зараз покоління, яке абсолютно позагуманне. Те, що російські військові роблять в Україні – це поза гуманізмом і поза логікою, що таке може бути в ХХІ столітті. І оце масова культура, яка виховала упирів».

Чи варто жартувати в піснях про війну

На думку Марії Бурмаки, творчість має бути різна й викликати не лише сльози, а й надихати та стискати кулаки. У розмові співачка каже, що навіть воїни на фронті не втрачають почуття гумору, але й очевидно, що в окопах насправді не смішно.

«Не злі жарти і не сміх над нами. Значно більш прикро було, коли українців зображували хохлами тупими… Це була образа. А якщо ми самі над собою піджартовуємо, як у нас жінки збивають помідорами дрони… Нам деколи треба посміхнутися».

Марія Бурмака в студії «Радіо Україна», м. Прага, 2022
Марія Бурмака в студії «Радіо Україна», Прага, 2022

«У переломні моменти в мене пісні не пишуться…»

Марічка Бурмака зазначає, що у важкі періоди їй не до творчості. Згадує, що усі пісні, які звучали на двох Майданах, Революції на граніті тощо, були написані раніше, а їхнє звучання було актуальним.

«Бо коли, як і всі, я повинна була зібратися емоційно, то тоді ти серце своє закриваєш і логічно себе поводиш, тримаєшся. …Коли я вже приїхала у Варшаву в квітні, то видихнула. Мене просто накрило, як і всіх людей, які приїжджають в безпеку. Я плакала. І після того написала пісню «Повернись живим», потім – «Я обіймаю тебе, Маріуполю», але, на жаль, ще її не записала, а в кінці серпня видала пісню «Перемога». Поза цим всім я ще придумала багато дитячих пісень.

От ви кажете, гумористична пісня… Ну я не буду військовим співати «Повернись живим», вони і так там в пеклі! Тобто їм співатиму «Марічка», «Руханка» і всі будуть сміятися. Один приклад: в 2018-му році разом із Фомою, гуртом «Мандри», Сашком Лірником та Іванкою Червінською ми робили «Мандрівку Святого Миколая». Жили в Бахмуті. Це було 16 міст: ті, які зараз бомблять, ті, які зараз зрівняні зі землею. Один концерт ми зробили для військових, зараз уже можу сказати – Часів Яр (його розбомбили). Ми сказали: «Ну ми артисти, зробимо для вас виступ. Може, ви хочете відомі пісні?». А вони відмовились, сказавши, що хочуть «Казку про Святого Миколая». Ми зіграли для них цю казку і потім заспівали по пісні, які вони знають. Бо всі хочуть цієї дитячої радості насправді».

Яке пісенне звучання сучасної війни

«Пісень є багато, визначитись можна буде після війни», – розмірковує Марія Бурмака. – «Кожен знаходить щось своє. Для когось, може, це буде колискова мами. Пісня цієї війни – це, можливо, колискова Іванки Демид, яку вона співала на похоронах свого сина. А для когось може бути пісня Пономарьова про техніку ворожу, яка така надихаюча, яку точно десь там хлопці можуть співати. Щось відкладеться, а що відкладеться – будемо бачити».

Марія Бурмака залишає побажання у студії «Радіо Україна», м. Прага, 2022
Марія Бурмака залишає побажання у студії «Радіо Україна», Прага, 2022

Декілька слів до слухачів

Навіть у цей час є люди, вчинки та дії яких незрозумілі Марічці Бурмаці. Чому люди, які втікають від агресора, приїжджають закордон та віддають дітей навчатись у російські школи? Чому досі є ті, кому не все так однозначно? Це дивує та ранить співачку. Візит до Праги наштовхнув Марію на усвідомлення того, що і тут, у Чехії, були російські танки, та що це означає.

«На долю кожного випадають дуже великі випробування. Наші бабусі не хотіли жити під час Голодомору. Ніхто не хоче жити під час війни. Але жити треба. …Не бійся жити, йди вперед. Просто на цьому шляху не роби підлих вчинків: нікого не зраджуй, не вбивай, не роби нікому боляче. Світ для того, щоб любити тебе.

…Україна зараз тримає форпост. …Зараз нашими життями, українськими стримується цей жах, який ледь не готовий зараз розбомбити планету.

…Не бійся, йди своїм шляхом. У кожного з нас ще свої хрести є, свої внутрішні проблеми, про які ми не кажемо нікому. Така наша доля. Це випало на наш час. На час різних людей випадали різні випробування, і вони їх долали. Хтось не зміг… А хтось достойно пройшов цей шлях. Улюблені класики: хіба Олександр Олесь не хотів бути в Україні? Або Олена Теліга хотіла бути розстріляною в Бабиному Яру? Вона з Праги тікала в Україну, коли всі їхали звідти! Ніхто не хотів цього. Але людина або по совісті робить, або не по совісті. І вона або прогинається потім і здається, або не здається.

Україна не здається!»


Вас може також зацікавити

Copyright © 2022 MEDIA MARKETING SERVICES a.s., All Rights Reserved.