«Я хочу, щоб мій концерт був на підтримку дітей-сиріт» – Марина Маковій | Новини

До студії «Радіо Україна» завітала Марина Маковій – її пісня «Сини України» була звуковою доріжкою до фільму Зази Буадзе «Мати Апостолів». Але, як розповіла співачка, спершу була пісня, а вже потім – фільм. Прикметно, що і фільм, і пісня засновані на реальних подіях і почуттях, які були пережиті їхніми авторами.

Марина не лише авторка пісень і співачка, вона також акторка, а також учасниця «Голосу країни» і не тільки; номінантка на Національну премію «Yuna 2022».

І в Празі 4 грудня у залі Futurum відбудеться перший театралізований сольний концерт Марини Маковій, а зібрані кошти підуть на підтримку дітей-сиріт, що втратили батьків під час війни.

– Я буду співати виключно свої пісні. Дуже багато нових пісень… Надихала мене любов, любов до України, любов до дітей. Як мати – я це дуже відчуваю.

Знаєте, я мала останнім часом досить багато благодійних заходів, повʼязаних із дітьми. І якось до мене підійшла одна дівчинка, їй десь років 7–8 – усі діти десь там бавляться, танцюють, а вона взяла мене за руку і каже: «У вас такі мудрі тексти…»

Я замислилася… Чому ти, дитина, в свої роки думаєш про те, скільки глибини є в текстах?! Чому ти просто не радієш у житті?! Я зрозуміла, як подорослішали наші діти! Просто вмить! Вони так відрізняються від інших!

І зараз ми наближаємося до свята святого Миколая, і я так хочу, щоб у кожної дитини не було бажання, «щоб перемогла Україна», а щоб у неї були дитячі мрії. Це дуже важливо – мати дитинство, а вони зараз його втрачають.

І я хочу, щоб цей концерт був на підтримку дітей-сиріт, які втратили батьків під час війни, хочу зробити їм подарунки.

Я вже звʼязалася з Дніпропетровською клінікою №2, і там дуже багато дітей-сиріт, які приїжджають, їх там лікують, потім відправляють в інтернат. Вони побиті, розрізані, у них навіть немає колготок… Їм потрібна допомога.

Я думаю, що, окрім колготок, у них має бути віра в мрію, вони мають знову відчути це дитинство, попри все. Бо діти – це наше майбутнє, це наше світло. І якщо їхній ліхтарик згасне – то як ми можемо далі жити?

Марина вже не перший рік у Чехії. Наші слухачі, чи, краще сказати, слухачки, тут перебувають десь із початку березня. Вони намагаються зрозуміти чужу країну, інтегруватися в ній. А як це вдалося цій молодій українці, як відбувалося її звикання до Чехії, її інтеграція? Яким досвідом вона може поділитися?

– Головне – це не боятися. Ми дуже талановиті люди, я в цьому впевнена! Треба триматися своїх. Але і не цуратися інших. Бо ж ми перебуваємо в іншій країні, ми маємо якось пристосовуватися, ми вдячні чехам за допомогу, за те, що нас прийняли. Треба розвиватися, але головне – не боятися. Бо в якій би країні ти б не був – ти чужий, і все одно в твоєму серці твоя країна – це Україна.

І зараз я розумію, що люди не хочуть вчити чеську мову, бо знають, що повернуться додому. Але, як на мене, чому б ні? Треба розвиватися, і якщо вже такі обставини нас підштовхнули до того, що ми тут, – треба підлаштовуватися.

Але і триматися себе, свого внутрішнього стрижня, триматися свого коріння, вростати, зміцнювати його.

Все вийде, головне – йти вперед і мати внутрішню силу, світло. Через любов можна подолати все, всі перешкоди.