Чехія з 1 липня — а це вже шостий місяць поспіль — головує в Раді Європейського союзу. Її ротаційне президентство, яке триватиме до кінця року, почалося на тлі історичних викликів, із якими зіткнувся Євросоюз: повномасштабною війною Росії проти України і її наслідками. Тому і серед пріоритетів цього головування Чехії в Раді ЄС — саме Україна.
«Радіо Україна» поспілкувалося з євродепутатом від Чехії Александром Вондрою.
.jpeg)
— Як би ви оцінили нинішні дії Європейського парламенту щодо української кризи?
— Я думаю, що Європейський парламент робить багато і насправді дуже часто визначає головний напрямок серед європейських інституцій, і Україна загалом користується значною підтримкою в Європарламенті. Це так із самого початку російського вторгнення.
— Чому Європейський парламент діє так рішуче?
— Питання зовнішньої політики і прав людини часто викликають більш рішучу позицію в Європейському парламенті. Це пов’язано також із тим, що євродепутати не несуть прямої відповідальності за якісь наслідки й результати, також їхній мандат є більш специфічним. Європарламент часто обирають люди, яких більше цікавить політика. І там є взаємодія цих факторів, тоді як окремі країни-члени, як то відображено в Європейській раді, повинні більше враховувати особливості своїх країн, такі, як ступінь залежності від російських енергоносіїв тощо.
— У нас позаду вже кілька хвиль економічних санкцій і велика гуманітарна допомога. Що Євросоюз планує зробити далі, щоб допомогти Україні?
— Якщо ми дійсно маємо допомогти Україні в тому, щоб Росія не виграла цю агресивну війну, нам потрібно продовжувати постачання зброї. Про це в Європарламенті говорять дуже часто. Далі, звичайно, є питання загального функціонування української економіки, якій загрожує війна, питання продовження гуманітарної допомоги, і не в останню чергу й те, коли Україна відновить територію, яка була в неї вкрадена — тоді настане час для мирних переговорів.
— Чи мала б Україна, на думку ЄС, повернутися до своїх кордонів до кримської кризи, чи з’являються й думки про якийсь компроміс?
— Я думаю, що ніякі карти там не малюються, про них навіть не говорять. Це не так. Я вважаю, що серед євродепутатів є велика згода щодо того, щоб Путін був відкинений до належних меж, тому що стиль наступальної війни, яку він розв’язав, є абсолютно неприйнятним і не може бути підтриманий. Якби йому це минулося, то, звичайно, апетит зростає разом із їжею, історія знає повно таких випадків. Це велика помилка Путіна, що він розв’язав таку війну. Якби він цього не зробив, Крим, мабуть, залишився б російським. Зараз, звісно, все під набагато більшим сумнівом.
— Чи змінить нинішня криза Європейський союз?
— Євросоюз впорався з балканськими війнами, але для нинішньої виявився занадто слабким. Була потрібна допомога НАТО і Сполучених Штатів. ЄС зацікавлений у цьому, бо події відбуваються просто за його кордонами і екзистенційно впливають на нього. З одного боку, це впливає на торгівлю і постачання стратегічної сировини. З іншого боку, Польща і країни Балтії через таку близькість конфлікту опинилися під безпосередньою загрозою і тому йдуть на чолі цих заходів проти Росії — в їхньому формуванні й формулюванні.
— Чи вплине це на войовничість Європейського союзу?
— Можливо, в цьому напрямку могли б міркувати ті, хто хоче зробити Європейський союз наддержавою. Я був би налаштований скептично. Адже це дуже різноманітний континент. Питання зовнішніх відносин, оборонної політики все ще переважно перебувають у національній компетенції. Водночас це також показує, наскільки нам потрібна співпраця з Великою Британією і Сполученими Штатами. Якби це лежало виключно на плечах Європейського союзу, то, за винятком Польщі, чий внесок на користь України величезний, такі країни, як Німеччина, розгойдувалися б дуже повільно. Зрештою, вони теж долучилися, але я не думаю, що Європа була б готова вирішити цю проблему самотужки. Вона потребує співпраці по обидва береги Атлантики або принаймні Ла-Маншу.
— Чи можна очікувати такої ж інтенсивної економічної відплати і в разі інших майбутніх військових конфліктів?
— Росія може стати прикладом такого стримування. Але я не думаю, що просто на європейському кордоні знайшлася б інша країна зі схожими амбіціями й історією різних військових вторгнень. Історія Росії в останні 150 років повторюється. Ми це пережили в 1968 році, це пережили угорці, у держав на Балканах є свій досвід. Тому я не думаю, що в найближчому оточенні Євросоюзу є держава зі схожою історією. На світовій арені, звичайно, це може бути сигналом для Китаю.
Фото: Європейський парламент
.jpg)
.jpg)
.jpg)
